четвер, 25 липня 2013 р.

ДТЕківський «облом»


(Про причини і наслідки конфлікту на шахті «Красний партизан»)
Як відомо, 10 січня шахтарі – члени НПГС на знак протесту проти дій керівництва  захопили кабінет директора шахти. Обурення шахтарів викликав наказ №405, в якому йшла мова про реорганізацію взятого в минулому році підрозділом ДТЕК, абревіатура якого починається з ООО, в концесію холдингу «Свердловантрацит». Наказ передбачав розподіл холдингу на два шахтоуправління, а також скорочення робочих місць. В ньому були вказані передбачені КЗпП заходи. Однак не всі. Не було визначено, куди дінеться та частина скорочених робітників, яким після реорганізації не знайдеться роботи. А те, що їх буде багато і що не всі будуть працевлаштовані, протестувальники, яких було всього 10 чоловік з понад як трьохтисячного колективу, відчули швидше всього інтуїтивно. Адміністрація шахти вжила всіх заходів для унеможливлення витоку інформації про події. Однак не чисельна акція не залишилася непоміченою, в першу чергу – завдяки Інтернету і соціальним мережам.

Висновок перший:
Більшість працівників шахти мають психологію раба, бо байдужі до власної долі та долі своїх родин та близьких собі людей. Відсутність у більшості шахтарів робітничої солідарності дозволяє роботодавцю погіршувати їм умови життя і потихеньку перетворювати їх в рабів.
Плани адміністрації шахти зруйнували небайдужі до протестних подій користувачі facebook та інших мережах, які швидко розповсюдили інформацію про неї. Всупереч здоровому глузду, зраджуючи своїх членів, адміністрацію шахти підтримав лідер місцевої профспілки (ПРВП), який невдовзі після початку конфлікту в інтерв’ю телеканалу «Україна» не тільки заявив що НПГС – «ніхто», але й дав згоду на звільнення з роботи  членів НПГС. Такі його дії керівництвом ПРВП не тільки не засуджено, а, навпаки – підтримано.  Не підтримав учасників акції і лідер НПГУ Михайло Волинець – вони, бачте, до складу НПГУ не входять. З цього випливає, що він байдужий до долі шахтарів, якщо вони не платять внески до НПГУ. Хоча за чинним законодавством мав право втрутитися в ситуацію. В ситуацію, хоч і не зовсім «по темі», втрутилася  ВО «Свобода», а також небайдужі користувачі соціальних мереж які розповсюдили інформацію про конфлікт. Після цього про неї згадали телеканали, були змушені  втрутитися губернатор та прокуратура. Роботодавцю довелося поновити на роботі звільнених шахтарів і сісти з НПГС за стіл перемовин.

Висновок другий:
Обидві загальнодержавні шахтарські профспілки  не захищають інтереси шахтарів. Оцінку їм на зустрічі з нею надала екс-голова Фонду Держмайна Валентина Семенюк: «У вас дві профспілки: одна - «карманна», друга - продажна». Тож сподіватись на захист ними інтересів робочому люду до зміни лідерів не варто.

Висновок третій:
Для  успіху протестних акцій профспілкові лідери повинні не чекати на підтримку якоїсь партії, а заздалегідь шукати ту або ті політичні сили, які не словами, а справами здатні їх підтримати. При цьому лідерам вкрай важливо вгамувати емоції та амбіції і шукати спільний шлях для успіху акції.

Висновок четвертий:
Навіть не чисельна акція протесту може бути успішною, якщо вона інформаційно підтримується хоча б невеликою кількістю небайдужих громадян країни.
Ще одну, поки що невидиму небезпеку, несе така форма власності, як товариство з обмеженою відповідальністю. Це означає, що у випадку незадовільної економічної діяльності чи нанесення шкоди державному майну або довкіллю це товариство буде відшкодовувати збитки в межах статутного фонду.

Висновок п’ятий:
Зважаючи, що майновий комплекс «Свердловськантрацит» може коштувати  5...8 млрд. грн. а  статутний фонд концесіонера в кращому випадку складає кілька мільйонів гривень означене ТОВ (ООО ДТЕК) не тільки ніколи не відшкодує державі можливих збитків у разі їх появи, а й за певних обставин може бути  зацікавлене в знищенні виробництва.
Вище я згадав про видимі причини конфлікту та їх наслідки. Однак є й невидимі, які я вважаю більш важливими, бо вони стосуються не тільки шахтарів згаданого регіону, а й країни в цілому. Про частину їх я згадував в статтях «Дешевий сир в російській мишоловці» та «Протестний синдром». В них згадувалось про те, кому вигідна і яким чином може йти руйнація енергетичної безпеки України. Безумовно, що в умовах газової війни вона вигідна уряду «братньої» Росії. Нині головним завданням російської влади є придбання підприємств енергетики України підконтрольними їй українськими олігархами. «Високопроффесійна» чинна влада пішла більш дешевим для олігархів шляхом. Торік вона додумалася всупереч  антимонопольному законодавству не тільки продати контрольні пакети більшості  теплових електростанцій одному власнику, але й  на додачу до давно ним придбаного «Павлоградвугілля» передати в довгострокову концесію ще два достатньо потужні вугільні холдинги, у т.ч. Свердловськантрацит» та «Ровенькиантрацит». У мене нема сумніву, що «на халяву».
Сумарно ці три достатньо великих  вугільних комплекси здатні забезпечити близько третини видобутку вугілля України. При цьому варто нагадати, що на час продажу «Павлоградвугілля» видобувало 11 млн. т  на рік, що складало 14% всього та 40% енергетичного вугілля України і на його підприємствах працювало 35 тис. робітників. Тоді 10 успішно працюючих шахт разом з інфраструктурою були продані дешевше половини вартості будівництва однієї. В той час на такий продаж не дали згоди ні Павлоградська міська, ні Дніпропетровська обласна ради. Проте таку згоду дали обидві профспілки. В цьому випадку, на відміну від багатьох інших, лідери ПРВП та НПГ знайшли спільну мову. Першими наслідки такої приватизації відчули бюджети міст, бо новий власник достатньо швидко  передав на їх баланс всі за винятком міського водозабору об’єкти соціальної сфери. Частина з них невдовзі була розпродана і розібрана на цеглу! Через певний час, обумовлений приватизаційним договором, ДТЕК провів скорочення і з мовчазної згоди обох шахтарських профспілок понад 10 тисяч робітників втратили роботу.
Однак це ще не все. З нового року ДТЕК почав нову реорганізацію, схожу на реорганізацію в Свердловську та Ровеньках. Протестів обох профспілок та «приватизованих» на попередніх виборах Партією Рецидивістів трьох міськрад (Павлограда, Тернівки і Першотравенська) поки що не чути. Знов на вулицю викинуть не одну тисячу шахтарів. Від такої реорганізації втратять не тільки бюджети трьох міст, а й всі соціальні фонди, в тому числі – Пенсійний, на дотацію якому в Державному бюджеті на 2013 р. передбачено понад 80 млрд. грн. Виграють двоє: Рінат Ахметов, чиї прибутки безперечно збільшаться і Володимир Путін, який наблизиться до здійснення своєї мрії – знищення української держави і поневолення народу України.
Однак, навіть ця  обставина ні прем’єра, який скрізь волає про складне фінансове становище, ні Гаранта наших конституційних прав та державного суверенітету країни Віктора Януковича не бентежать. Це наводить на думку, що головним ворогом України і її народу  безперечно є корумпована антиукраїнська чинна злочинна влада. Безумовно, що  все без винятку згадане мною сьогодні і є політикою. Поділити його на частини  і, за шахтарською традицією залишитись поза нею, далі вже неможливо. І це має зрозуміти кожен громадянин України, у т.ч. шахтарі згаданих підприємств. А ще – не забувати, що згідно до 5-ї статті Конституції «Єдиним джерелом влади є народ», тобто сукупність громадян України, частиною яких є і шахтарі.

Леонід Тартасюк, член правління ГО «Товариство
інвалідів праці «Павлоградвугілля», учасник
шахтарського походу на Київ в 1998 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар